Reset.

Ти живеш, ти радієш - сповнений мрій,
І серце нестримно несеться у вир,
Де розум невласний, де є лиш душа
Така ніжна, ранима, і все без "ножа".

Аж раптом в польоті зірвано крила.
Рука, що тримала твою, така тобі мила -
У посмішці злісній тебе покидає.
Серце розірване - кров’ю стікає.

Летиш над безоднею, дишеш-не дишеш,
Це вже не важливо, бо ти вже ніщо.
Що було для тебе завжди цілим світом
Вмить стало прокляттям, життя - небуттям.

Отак ти падаєш... нижче і нижче...
Хапаєшся слізно за кожну травинку,
Лілеїш думками невтішні хвили,
Що щастям вважав увесь час.

Ти все ще в безодні, стомлений, безсилий.
Не має спочинку, немає опори -
Здається що начебто вже й не живий

Трапляються спалахи, й дрібненьке каміння
Що крихтами встеляють опору ногам.
Але поступово прийде розуміння,
Що то не твоя наречена земля…

Отак ти летиш, і рве тобі груди.
Ти майже не ти, і лиш темрява всюди.
Смирення та спокій. Переосмислення дій.
Ти засинаєш без сил і надій.

Розплющуєш очі, наосліп встаєш,
Усе ніби казка - вже ніби в раю…
Бачиш той промінь надії ясний,
Відчуваєш що поруч хтось близький тобі!

Енергія рідна серце зшиває
З тих дрібних шматочків, що розривали
І руки гарячі теплом зігрівають
Дарують надію і слово кохаю

2008, сентябрь