Воспоминания о первой жизни

Звичайне дівча, скромне і тихе. Як оте телятко, що завжди біля мами. Так я прожила своє дитинство, школу, ніколи не маючи “клички” та прихильних однолітків. Завжди лише одна подруга, яка обов’язково підведе, і мінімум уваги від хлопчаків. Зате приязнь старших викладачів, теплі слова і обійми рідних

16 років від мого народження, з тих самих пір як я почала цікавитися хлопцями, я зазнала змін. Мій внутрішній світ прагнув показати свої перші пагінці зрілості. Почала шукати споріднені душі. Почала шукати себе

Зустрілася на моєму шляху людина, яка показала ще одну, з багатьох граней відмінних людей. "Центрова тралка", дрібні купки неформалів, що цідячи пиво обсіли сходинки, і кидали зверхні погляди на перехожих. Пірсинг, багато пірсингу. Пару хвилин в такому "інакшому" світі назавжди дали тріщину тому льоду, що роками формував мій світогляд. 

Дурненька, втратила шматочок свого серденька. Закохалася в старшого хлопця, з яким до кінця навчання мала безкінечні непорозуміння — обоє чогось хотіли одне від одного, і це було вкрай незграбно :)
Потім вирваний шмат почуттів своєю «путівною зіркою». Він виявися шляхетним -не схотів мене розчаровувати, адже я хороша… Боляче. Чому? Потім ми гуляли втрьох, бігали з балонами по нічному місту, тусувалися як могли по скромному. Коротше здихався

Я потай проколола хрящі вух, обрала для себе одяг, який мало хто насмілювався носити (принаймні в тому жалюгідному учбовому закладі, що так пафосно зветься зараз Чернівецький Індустріальний Коледж), почала слухати справжню нормальну музику (не скажу що до цього в моїх вухах лунав попсовий мотлох, адже я до бестями кохала Вакарчука з Океан Ельзи). Стала одинаком. Не такою як всі, як мені здавалося. Завжди була інакшою, мене ще з молодших класів дражнили замкнутою, що мене ще більше заганяло. А тепер я навмисно закрилася від світу. Але закрилася на рівні своїх 16 років

Перше кохання. Перше все…! Зрада. Вирване і скалічене серцеспопелена душа та пекло замість повітря і неба. Етап невдалої спроби стосунків, що затягнувся на 3 роки. Зневірена. Морально мертва

Переосмислення.

Привіт мій старий —==bmx==—! Я витягла тебе накінець з гаражу! Самотня і тепер повністю твоя!!! Люблю тебе, о мій шмат залізяччя!

Грайливий вітер, що освіжає обличчя, наповнює легені свободою, а думки чистим натхненням. В голові пісні «Крихітки», «Анни», «Карни», маленьке роздруковане фото львівського райдера в кишені шортів, і безкінечні СМСки з новою пасією. Цю дозу щастя я отримувала щоранку катаючись — на роботу, з роботи, і пізнім вечором, коли могла відчути єднання з порожньою вулицею і холодним світлом поодиноких ліхтарів. 

Мені подобалося також відчуття екстріму, яке тепер мала з ким розділити (і знову на відстані). Потім ми зустрілися і я почула Його голос. Його поцілунок не розбудив почуттів. Його сердце було розбите як і моє. Зібравшись з силами я вдягла перше що потрапило під руку, зав’язала тугенько волосся в два ріжки і подалася проводжати його до Львова. Єдине що попросив — обійняти. Не знаю навіщо. Дивний. Раптовий.

Я йшла, і ревіла. Це було моє день народження (більше не люблю цю дату - перші стосунки почалися в цей день, другі закінчилися  - як тут не радіти). Йшла пішки додому далеченько. Тут по дорозі доля "презентувала" подарунок— зустріч з спільними "друзями", що дісталися в спадок від Першого. Вимушені посмішки, розмова ні про що. Сльози душили. Я була вільною і дуже самотньою. Прагнула знайти однодумців, з якими б могла кататися разом, спілкуватися, дружити. Як же я хотіла мати друзів - справжніх, вірних, хоча б одного…

Я скаженіла наче загнаний вовк, що відбився від зграї, але щосили прагнула її знайти.

Ніколи в житті не розпилялася на будь що. Я завжди знала конкретно чого і кого хочу. Довго була сама. Періодично "перекопувала" весь вконтакт в пошуках хлопця зі своїм повільним інтернетом (знаю, соромно). З деякими зустрілася і не більше. Сказати честно, якби повернути час назад я би такого не повторила. Щасливі люди не сидять в неті (або ж просто рідко заходять).

Коли ти довго довбешся об стіну, вона ніби має дати тріщину - але я здалася. Просто змирилася. Намагалася переключитися на роботу. Вирішила спробувати себе у web-дизайні. Пішла на фірму до німця. Я просто йшла принести тестове завдання. Подзвонила в двері, і мені відкрив їх мій  майбутній Чоловік. Я це одразу зрозуміла. Не знаю як, просто душа перевернулася декілька разів. Це було інакше. Все було інакше. Було просто і класно. Так, ніби все хтось для нас усе запланував.

Кохаю тебе Тім! Ти навчаєш мене бути собою, навчаєш розслабляти думки і просто радіти життю, кожному його дню, а це рятує від вічних депресій. В тебе є чому вчитися, любові до кожного, вміння бути невагомим душею. Я щаслива, що з тобою можу бути собою!

Я хотіла вдягтися в усе чорне ще півтора роки тому… Ні, не тому що так модно — бо всі нормальні музичні гурти в такому іміджі, або так "модно бути" неформальним, чи може ще назватися готом (хоча на 40% я себе такою вважаю).
Ні! Хотілося просто замаскуватися і тихенько спостерігати за світом, нікого не чіпаючи. Дивитися на все збоку, як люди самі себе руйнують, шукаючи і створюючи ідеали, заганяючи себе в кути від яких хочеться розірвати ниточку життя, вмираючи від нещасного кохання, від ліні, похоті і інших пороків…

Чекала, затихла.

Я та, хто любить спрямовувати і вказувати на шлях, але сама по ньому не йду. Знаю що вся суєта за погонею достатку і здійснення мрій — це ніщо, бо приведе в кінці лише до одного спільного — де ми не матимемо нічого, окрім своїх вчинків. Світ занадто тісний — скрізь всі творчі таланти — всі дизайнери, екстремали-райдери, пияки-обдолбиші, фотографи - естети чи просто збоченці…

2008, сентябрь